[Заряна]

Ти не впізнав мене та не відчув
Коли я сяйвом місячним була…
Коли мій подих завмирав чому…
Чому лише тоді жадав тепла!

Танок долонь, а в них уламки снів…
Той поцілунок вище від небес,
Мов затяжний стрибок у світ вогнів,
Лавина біла, що з холодних скель…

То все було , а що тепер?

Приспів:
Я стану твоїм подихом
Та довгим нічним забуттям,
А хочеш світанком сполоханим
Та може твоїм життям!...

Я проросту немов гірська трава
У серце, душу, буду наче кров…
Нестерпно стане, ніжно , як роса
Впаду сама до вуст твоїх в полон.

Все тільки так… Мені повір…